Ми молимось та не каємось
Ми молимось та не каємось Ми втомлені і замучені Ми боримось не Зрікаємось Хоч серце у край засмучене
Не кожного дня трапляється Коли не будильник будить А голос : війна починається! Ракети летять і пулі
Ми молимось, та не каємось Підтримуємо цитатами Ми пишемо Ім’я Господа А нище слова із матами
Ми молимось! Та не каємось! Все більше бажаєм мстити І серце кипить в ненависті Сильніше ніж прагне жити
Ми плачем, благаєм Господа Заради дітей що боряться Вони помирають, чуєте! Бо люди не каючись, моляться!
Не ми стоїмо де вибухи Не в нас зараз цілять танками Нам легко когось підтримати Бо ми із цілими хатами
Та те, що вірші ще пишуться Що дихають наші воїни Великі Господні милості Для того щоб ми з тобою
Не слухали голос відчаю А вийшли духовно зрілими Озброєними молитвою За нашу одну країну
Ми з Господом переможемо! Та тільки коли покаємось! У тому що було зроблено Хоча би собі зізнаємось!
Ти знаєш, що діти Божі Це ті, які чинять правду Це ті, що живуть побожно Не в свято, а скрізь і завжди
Я якось не уявляю Що Божа дитина в злобі Бо кожне дитя як мама Вони неймовірно схожі
Якщо сам Господь Твій Батько То як тоді пояснити Що ти проклинаєш матом А Він вчив щоб свято жити!
Ми молимось, та не каємось! Та всі ми бажаєм жити Давайте ми об’єднаємось Для того щоб всі молитви
Були перед Богом чистими Були перед Богом щирими Війна це нам час навчитися Любити, цінити миром
Я вірю що все закінчиться Коли Українським голосом Ми будемо щиро каятись А потім всім серцем молимось!
Антонина Яворська @antonina_yavorska_
Это стихотворение — песня, которая была написана на русском и украинском языках несколько лет назад, во время известных событий на востоке Украины.
Мирное небо
В светлых домах уют, праздник сменяют будни. Близкие близких ждут, улицы многолюдны. Ива что у реки низко склонила ветви, К школьной идёт доске мальчик с тетрадкой в клетку.
Это подарок нам — мирное небо вокруг, Горе то тут, то там будь благодарен, друг.
Мир содрогнулся вдруг, взвыли сирены грозно, И пережив испуг люди взмолились слёзно. Пули случайной свист, сыпятся стёкла звонко В клеточку белый лист стиснут в руке ребёнка.
Это не новость, нет — брат против брата восстал, Мир не прозрел средь бед, к Богу спиною встал.
Не ожидал никто, трудно представить даже, Вдруг постучат в окно к нам эти беды так же. Ива, что у реки тихо слезу роняет Господи, сбереги тех, кто к Тебе взывает.
Это подарок нам — мирное небо вокруг, Горе то тут, то там будь благодарен, друг.
Мирного неба блакить
Затишком пахне дім, плинуть за святом будні. Рідних додому ждуть, вулиці велелюдні. Верби шепочуться, низько схиливши віти В аркуші чистому слово «мир» пишуть діти.
Щедрий дарунок нам — мирного неба блакить. Горе то тут то там — вдячний, мій друже, будь.
Світ затремтів ураз, виють сирени грізно, І переживши страх, люди благають слізно. Свище тривогою, смертю жахливий вітер, Кулями сиплеться в клас, де сховались діти.
Ні, не новина це — брат проти брата пішов. Світ не прозрів в біді, Бога відкинув знов.
І не чекав ніхто, навіть збагнути важко – Раптом постукають до нас ці біди також. Плаче вночі верба, десь журавлі курличуть. Господи, збережи, всіх, хто до Тебе кличе.
Щедрий дарунок нам — мирного неба блакить. Горе то тут то там — вдячний, мій друже, будь.
Василий Перебиковский